ВСТУП
Цивільне
право (лат.-jus civile) – це галузь права, норми якого регулюють майнові
відносини, пов’язані з відповідним користуванням і розпорядженням матеріальними
благами і деякі особисті немайнові відносини пов’язані з відповідними
нематеріальними благами, тобто без економічного змісту.
Тобто
поняття цивільного права охоплює правове регулювання суспільних відносин з
якими ми стикаємося цілодобово. Наше життя будується на договірних відносинах
щодня ми укладаємо чи мало договорів, незалежно від того чи займаємося ми
бізнесом, чи просто у повсякденному побуті. Договори скрізь: у транспорті, в
магазині, на ринку. Деколи, самі того не підозрюючи, ми вступаємо в договірні
відносини досить складної природи. Тому ми повинні знати його природу, і тоді
непорозумінь і неприємних судових розглядів буде значно менше.
Договір
Спершу
нам необхідно визначитись: а що ж таке, власне, договір? Із чого виникає? Що
його породжує?
Спробуймо
підібратися до розуміння цього терміна без нудних цитат із законів. Коли ви
збираєтесь купити в магазині сорочку, що штовхає вас протянути продавцю гроші і
вказати на сорочку : «Цю хочу!»? Вас штовхає ваша внутрішня переконаність, що і
сорочка ця вам підходить, і ціна за неї справедливо призначена, і, головне,
«підйомна» для вас ця ціна. Тож внутрішня переконаність і змушує вас
розлучитись зі своїми «кровними». Ім’я внутрішньої переконаності – воля.
Ми виражаємо нашу волю купити товар. А що ж продавець? А він свою волю вже
виразив, вивісивши сорочку і цінник до неї наклеївши. Цим він, так би мовити,
кинув клич: «Цю сорочку я продам за таку-то ціну. Налітай!». Отже, маємо дві
волі: одна, покупцеві, - купити, інша, продавцеві, - продати. Ось ми і дійшли
тієї початкової точки, яка договір породжує. Юридичною мовою це називається
«волевиявлення сторін». Тепер ми розуміємо, що за цим криється. Але для
виникнення договору замало одного лише волевиявлення сторін. Продавець,
припустімо, хоче продати сорочку за 50 грн, а ми згодні її купити тільки за 35.
Хвилин п’ять поторгувались і зійшлися на ціні 40 гривень. А яка суть цього
торгу? Так ми ж наші внутрішні бажання підганяли під наші можливості!
Погоджували, так би мовити. Цей процес так і називається – волепогодження. І
все ж після того, як ми нашу волю погодили (обговорили всі умови договору і
погодилися з ними), у нас усе готове для укладання договору.
Здається
ми все обговорили. З усім погодились. Час вдарити по руках. А як? Як зробити
так, щоб договір вважався укладеним? Щоб потім жодна зі сторін не могла
сказати, що договору не укладала?
Укласти
договір – значить, надати нашій узгодженій волі відповідної форми,
значить, перенести всі умови зі світу ідей у світ реальний, виконати певні дії.
Найголовніше при цьому – перенести в договір все те основне, істотне, про що
сторони домовилися в процесі узгодження своїх волевиявлень. Якщо в договір не
потрапляють всі його істотні умови, то виходить, що сторони договір так і не
уклали. Закон на цьому особливо наголошує (ст. 638 ЦК). Істотні умови
черпаються з двох основних джерел: закону і домовленості сторін. Що це значить?
А значить це те, що істотні умови договору можуть бути визначені в законі (для
договору купівлі-продажу це умови про майно і його ціну) або одна зі сторін
може наполягати на включенні якої-небудь умови до складу істотних. Якщо ці
умови в договорі не враховані і висвітлені не будуть, то закон вважає, що
такого договору юридично не існує. А якщо немає договору, то немає ні прав, ні
обов’язків. На цьому багато хто «горить». Наприклад, забудуть чітко виписати в
договорі підряду перелік робіт – і будь ласка: господарський суд визнає договір
неукладеним. А оскільки договір не укладений, то і платити за роботи не
обов’язково.
Зазвичай
договір розділяють на кілька блоків. Яких-небудь конкретних правил із цього
приводу немає, але загальноприйнятими звичаями не вітається написання тексту
договору «навалом» без розділення на смислові блоки. Прийнято виділяти такі
блоки :
1.
Предмет договору.
Це те місце в договорі, де сторони визначають його суть. З опису предмета
договору повинно бути зрозуміло, про що сторони домовились у принципі.
Наприклад :ТОВ «Роги й копита» зобов’язуються викопати канаву, профіль і
довжина якої вказані в додатку, а АТ «Бендер і Ко» зобов’язується прийняти
роботу в строк, передбачений цим договором, і оплати її в зазначеному розмірі.
2. Права й обов’язки сторін.
Ця частина договору конкретизує його зміст. Тут зазначаються конкретні
процедури, строки, суми винагород. Цей блок, як правило, буває найбільшим і
складним для сприйняття. Багато хто при читанні проектів договорів звертає
увагу тільки на ключові місця договору (сума винагороди, строк виконання,
кількість товару і т.ін.), а решта тексту лишається поза увагою. Це груба
помилка! Досить досвідчені «крючкотвори» можуть заховати найбільш «незручні»
норми договору серед пустопорожніх і багатослівних міркувань про «належне
виконання умов договору», «сумлінне ставлення до своїх зобов’язань» тощо.
Потім, на етапі виконання договору, спостерігаючи за «дивними» діями вашого
партнера, ви можете жахнутись, усвідомивши, що хоч він і діє згідно з умовами
якого-небудь пункту 3.6.8 абзацу 4,ви, замість мати прибуток від операції,
одержуєте тільки збитки. Звідси висновок: читайте весь договір, навіть якщо не
дуже хочеться.
2.
Відповідальність сторін.
Цей розділ установлює способи відповідальності в разі порушення умов договору.
У цій частині ми не будемо зупинятись на ньому докладніше, бо він заслуговує на
глибше вивчення і детально розглянутий нижче.
3.
Завершальні положення.
Як правило, в цьому розділі розкриваються умови початку й закінчення дії
договору, кількість його примірників і т.ін.
Звичайно, наведений вище поділ договору на
блоки не є, так би мовити, канонічним. Буває й інше розташування частин
договору. Але, за традицією, схема більшості договорів є саме такою.
Закон встановлює в нашій країні свободу
договору. Тобто ми можемо укладати будь-які договори за винятком прямо
заборонених. Також закон напряму регулює права й обов’язки сторін у великій
кількості стандартних видів договорів(купівля-продаж, найм, дарування, підряд і
т.д.). Тому необхідно запам’ятати, що існує три види норм (правил), якими
регулюються відносини сторін договору:
-
диспозитивні правила, які встановлюються тільки договором і внесення яких у договір залежить тільки від волі
сторін. Приклад: ціну на товар сторони визначають самостійно, і якщо вона не
встановлена, то жодного закону не застосуєш (за винятком регульованих цін,
звичайно);
-
альтернативні правила, згідно з якими у разі, якщо сторони не врегулювали їх у
договорі, застосовуватиметься правило закону.
- Договір
укладається на певний час, після закінчення якого він припиняється. Або його
припиняють достроково. Або розривають.
І на останок, якщо ви укладаєте договір із
дуже ризикованими умовами або з незнайомими вам людьми, або на велику суму, не
полінуйтеся звернутись до юриста за порадою. Його послуга збереже вам гроші і
нерви.
Використана
література
1.
Цивільний кодекс України від
01.02.2009 (із змінами);
2.
«Основи права» М. Бармак, Тернопіль АСТОН – 2004;
3.
«Швидка юридична
допомога», В.М. Омелькін, Харків 2007.