РОЗВИТОК ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ - ЗАПОРУКА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ, ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД Професійний публічний менеджмент є основою функціонування місцевої влади в будь-якій демократичній державі. Головною передумовою реформування системи місцевого самоврядування в Україні є спроможність місцевих влад ефективно реалізовувати зростаючу кількість повноважень, що передається їм органами виконавчої влади з метою надання більш якісних послуг населенню. Умови служби співробітників органів місцевої влади повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні можливості професійної підготовки, винагороди та просування по службі Необхідною передумовою ефективного виконання зазначених завдань та повноважень місцевого самоврядування є належний професійний рівень службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Від ефективності діяльності посадових осіб органів місцевого самоврядування залежать умови життя мешканців конкретної територіальної громади. Все це свідчить про те вагоме значення, яке набувають питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації муніципальних службовців для забезпечення сталого місцевого і регіонального розвитку, покращання якості соціальних послуг, що надаються громадянам. Потрібно відзначити, що сучасна система місцевого самоврядування в Україні вкрай потребує нових службовців, які мають відігравати ключову роль у здійсненні реформ на місцевому рівні. Саме вони повинні бути ініціаторами і головними проектувальниками демократичних перетворень у місцевому самоврядуванні ефективними менеджерами, лідерами команд, що їх реалізують для сучасного муніципального службовця не є достатнім мати необхідні знання у економічній, соціальній та правовій сферах та вміти застосувати їх на практиці, він також має володіти численними управлінськими та комунікативними навичками Разом з тим, організація навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування ускладнюється: - неналежною фінансовою базою місцевого самоврядування, що перешкоджає залученню до роботи в органах місцевого самоврядування топ-менеджерів з сучасною освітою та відповідним досвідом; - надмірною залежністю органів місцевого самоврядування від рішень органів державної влади, зокрема у питаннях організації процесу навчання працівників органів місцевого самоврядування; - відсутністю загальноприйнятих стандартів якості у галузі навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування; - низькою мотивацією посадових осіб органів місцевого самоврядування; - неналежною взаємодією органів влади з неурядовими організаціями та громадськістю, зокрема у наданні соціальних послуг населенню; - факторами психологічного характеру, пов’язаними з менталітетом службовців органів місцевого самоврядування, наявністю у їх професійній свідомості залишків старих командно-адміністративних методів управління; - недосконалістю українського законодавства, що регламентує питання навчання депутатів та працівників органів місцевого самоврядування, зокрема з питань ресурсного забезпечення процесу навчання; - недостатньою координацією діяльності різних установ та організацій, що займаються навчанням посадових осіб органів місцевого самоврядування, а також недостатнім забезпеченням навчального процесу належними навчальними програмами, літературою та методичними матеріалами. Підготовка спеціалістів для служби в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування є важливою складовою державної кадрової політики, спрямованої на формування високопрофесійних кадрів та підвищення якості їх роботи. Однак ця система підготовки та підвищення кваліфікації службовців потребує як внутрішньої, так і зовнішньої модернізації, що передбачає насамперед реформування професійного навчання службовців та посадових осіб місцевого самоврядування як елементу розвитку інституційної спроможності державного управління, підвищення рівня професіоналізму та культури персоналу органів влади, здатності компетентно і відповідально виконувати управлінські функції, впроваджувати новітні соціальні технології, сприяти інноваційним процесам у державі. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Нацдержслужбою України розроблено Концепцію реформування системи підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року
№ 1198-р. В умовах нового демократичного суспільно-політичного ладу та глобалізаційних процесів (формування нових правил і засад економічного та соціального розвитку, впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій) система навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад (далі – Система) не в повній мірі забезпечує необхідний професійний розвиток фахівців у сфері державного управління та місцевого самоврядування. За даними Державної служби статистики загальна чисельність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на кінець 2010 року становила 379283 особи. З них в органах державної влади працювало 279500 державних службовців, в органах місцевого самоврядування – 99783 посадові особи місцевого самоврядування. Водночас в органах державної влади та місцевого самоврядування спостерігається висока плинність кадрів, що посилюється проблемою недостатньої кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Гостро стоїть проблема і фахової професійної освіти державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Депутатський корпус місцевих рад фактично залишається поза увагою державної системи професійного навчання, окрім невеликої частини депутатів місцевих рад, які є державними службовцями або посадовими особами місцевого самоврядування. Рівень освіти депутатів місцевих рад у багатьох випадках здебільшого не дає їм змоги кваліфіковано здійснювати свої повноваження та виконувати покладені на них обов'язки. Близько 40 відсотків сільських, селищних та міських голів, 40 – 60 відсотків депутатів місцевих рад під час чергових виборів обираються вперше, що свідчить про відсутність у них відповідного досвіду та про потребу в навчанні та системному підвищенні кваліфікації. В контексті здійснення адміністративної реформи та реформи управління персоналом на державній службі набуває значення програма розвитку лідерства на рівні вищого корпусу державної служби – державних службовців першої - другої категорії, як одного з елементів системи управління державною службою, головного фактора забезпечення високої якості діяльності органів державної влади. Діюча Система носить переважно інформаційний або академічний характер, їй бракує динамічності та практичної цілеспрямованості щодо здобуття державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування, депутатами місцевих рад певних навичок, необхідних для виконання службових обов’язків. Науково-педагогічні та наукові працівники закладів Системи не охоплені експертно-аналітичним супроводом діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, не мають можливості в повній мірі підвищувати власну кваліфікацію. Держава не забезпечує впровадження в діяльність органів державної служби та місцевого самоврядування наукових розробок та реалізацію їх науковцями закладів Системи. До складу Системи входять навчальні заклади, ліцензовані за освітнім напрямом 1501 «Державне управління», а також інші заклади підвищення кваліфікації у сфері державного управління. Організаційна структура Системи складається з двох рівнів – центрального та регіонального. Центральний рівень: Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України; галузеві заклади післядипломної освіти центральних органів виконавчої влади. Регіональний рівень: регіональні інститути державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в містах Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування державних підприємств, установ і організацій в областях, АР Крим, містах Києві та Севастополі (далі – обласні центри). Організацію і проведення тренінгів та інших заходів для державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування другої - третьої категорії покладено на Школу вищого корпусу державної служби в межах її компетенції, а також на навчальні заклади, що мають право на провадження відповідної освітньої діяльності. Тренінги для державних службовців четвертої - сьомої категорії проводять центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій, а також регіональні інститути державного управління, інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії та галузеві навчальні заклади. Система не має єдиного стандарту формування навчальних програм, які здебільшого носять освітній характер і потребує удосконалення законодавчої бази, забезпечення ефективними механізмами вивчення потреб і оцінки якості навчання, покращення ресурсного забезпечення, у тому числі фінансового (фінансування підвищення кваліфікації в Україні 100 разів менше, ніж у країнах розвиненої демократії), поліпшення кадрового і науково-методичного потенціалу. З метою удосконалення професійної підготовки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування Нацдержслужбою України розроблено Концепцію реформування системи підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 р. № 1198-р., та План заходів на період до 2014 року щодо реалізації зазначеної Концепції, який затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 липня 2012 р.
№ 480-р. Метою Концепції є забезпечення професійної компетентності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад шляхом реформування системи підвищення кваліфікації та створення належних умов для їх безперервного професійного навчання упродовж проходження служби чи здійснення відповідних повноважень, з урахуванням кращих світових практик та вітчизняних традицій. Пріоритетними завданнями Концепції є: – створення Системи підвищення кваліфікації, спроможної забезпечити рівень професійної компетентності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад достатньої для ефективного виконання покладених на них законодавством повноважень; – організаційно-правове забезпечення безперервного професійного навчання державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. Реформування Системи підвищення кваліфікації здійснюватиметься на основі нових організаційно-методичних засад, що базуються на принципах: – обов’язковості; – плановості навчання; – випереджувальному характері навчання; – безперервності (упродовж проходження служби чи здійснення відповідних повноважень), наступності, цілісності, інноваційному характері; – індивідуалізації та диференціації підходів до навчання. Реалізація зазначених принципів відбуватиметься через: – запровадження системності та безперервності у професійно-освітній процес підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад; – визначення форм і видів підвищення кваліфікації для відповідних категорій осіб із застосуванням єдиних державних стандартів і критеріїв та використанням інноваційних форм і методів професійного розвитку кадрів сфери державного управління та місцевого самоврядування; – створення умов для розвитку конкурентного середовища на ринку надання освітніх послуг навчальними закладами Системи підвищення кваліфікації; – запровадження інноваційних методів оцінювання результатів підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад; –зміцнення взаємозв’язку між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами Системи підвищення кваліфікації. Реалізація Концепції сприятиме проведенню єдиної державної політики у сфері підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад і дасть змогу: – створити нову систему підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, що забезпечить зростання ефективності державного управління та місцевого самоврядування в цілому; – оптимізувати мережу навчальних закладів Системи підвищення кваліфікації, реалізувати потребу і обсяг підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад; – впровадити інноваційні форми та види підвищення кваліфікації для державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, що сприятиме кваліфікованому здійсненню ними своїх повноважень та виконанню покладених на них обов’язків; – удосконалити роботу навчальних закладів Системи підвищення кваліфікації; – сформувати та закріпити через програми підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад такі демократичні цінності як: активна участь у житті суспільства, патріотизм, лідерство, відповідальність, толерантність, гуманізм, соціальне партнерство; – забезпечити цільове використання бюджетних коштів, виділених для організації підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад; – посилити інституційну та навчальну спроможність Системи підвищення кваліфікації, її орієнтованість на реалізацію Національного плану дій щодо виконання Програми економічних реформ на 2010 – 2014 «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Таким чином, реалізація Концепції сприятиме створенню умов для правового, економічного та організаційного забезпечення розвитку Системи підвищення кваліфікації. Головними пріоритетами діяльності Національного Агентства України з питань державної служби в цьому напрямі є запровадження єдиних державних стандартів щодо підготовки та підвищення кваліфікації, посилення впливу системи професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на кадрове забезпечення органів влади.

Визначено порядки надання державним службовцям службового житла, а також компенсації витрат на проживання Постанова Кабінетів Міністрів України від 18 липня 2012 року
№ 681 «Про надання державним службовцям службового житла, а також компенсації витрат на проживання та інших витрат у зв'язку з тимчасовим переведенням на іншу посаду державної служби до іншого населеного пункту» розроблена Нацдержслужбою України з метою реалізації Закону України від 17 листопада 2011 року № 4050-VІ «Про державну службу». Прийнятою постановою затверджено Порядок надання службового житла державним службовцям та Порядок надання державним службовцям у зв’язку з тимчасовим переведенням на іншу посаду державної служби до іншого населеного пункту службового житла або компенсації витрат на проживання та інших витрат. Порядок надання службового житла державним службовцям визначає умови та механізм надання державному службовцю службового житла на час виконання ним службових обов’язків. На відміну від старого порядку надання службового житла, що діє з 1988 року, новий дає право отримати службове житло всім державних службовцям. Службовим житлом відповідно до Порядку є службове жиле приміщення державної або комунальної форми власності (квартири в жилих будинках квартирного типу різної поверховості, житлові будинки садибного типу, кімнати у гуртожитках, номери у готелях та інше жиле приміщення, що відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам). Відповідно до Порядку основними суб’єктами відносин є: - суб’єкт призначення; - державні службовці; - виконавчі органи місцевого самоврядування. Згідно з Порядком фонд службового житла формується за рахунок державної та комунальної форм власності. Жиле приміщення державної форми власності включається до числа службових рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням приміщення на підставі подання суб’єкта призначення. Жиле приміщення комунальної форми власності включається до числа службових рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням приміщення на підставі договору між суб’єктом призначення та виконавчим органом місцевого самоврядування. Забезпечення державного службовця службовим жилим приміщенням здійснюються суб’єктом призначення. З метою вирішення організаційних питань щодо надання державним службовцям службового житла, суб’єктом призначення утворюється житлово-побутова комісія. Службове жиле приміщення надається державному службовцю, місце проживання якого зареєстроване в іншому населеному пункті, ніж той, у якому розташоване його місце роботи. Службове жиле приміщення не надається, якщо державний службовець чи члени його сім’ї мають у своїй власності житло в населеному пункті, де знаходиться місце роботи. Для одержання службового жилого приміщення державний службовець подає комісії заяву на ім’я керівника суб’єкта призначення. Комісія здійснює попередній розгляд заяв та документів, які подали державні службовці для одержання службового житла. Рішення про надання службового жилого приміщення або про відмову в його наданні приймає керівник суб’єкта призначення. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий орган місцевого самоврядування видає ордер, який є підставою для вселення в надане службове приміщення. Порядком визначені обставини за яких державний службовець та члени його сім’ї зобов’язані звільнити займане ними службове жиле приміщення без надання їм іншого жилого приміщення, а саме: одержання або придбання житла для постійного проживання у населеному пункті, в якому він працює; припинення трудових відносин із суб’єктом призначення. У разі відмови звільнити службове жиле приміщення виселення проводиться в судовому порядку. Не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 Житлового кодексу Української РСР. Порядок надання державним службовцям у зв’язку з тимчасовим переведенням на іншу посаду державної служби до іншого населеного пункту службового житла або компенсації витрат на проживання та інших витрат визначає механізм надання державним службовцям, що тимчасово переведені на іншу посаду державної служби до іншого населеного пункту, для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також усунення інших обставин, які створили або можуть створити загрозу життю чи умовам життєдіяльності людей, відповідного службового житла або компенсації витрат на проживання з урахуванням їх сімейного стану та компенсації інших витрат, пов’язаних з переїздом до іншого населеного пункту. Дія цього порядку покликана захистити права та інтереси державних службовців що тимчасово переводяться на іншу посаду державної служби до іншого населеного пункту, а як результат, сприяти якісному та ефективному виконання покладених на них завдання та функції. Порядок передбачений частиною 5 статті 32 нового Закону України
«Про державну службу», яка передбачає декілька специфічних моментів: допускається тимчасове переведення державного службовця на іншу посаду державної служби, у тому числі до іншого населеного пункту, для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також усунення інших обставин, які створили або можуть створити загрозу життю чи умовам життєдіяльності людей, якщо виконання відповідних посадових обов'язків не протипоказано державному службовцю за станом здоров'я; зазначене переведення відбувається без згоди державного службовця; строк такого переведення не більше одного року; оплата праці за виконану роботу має бути не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою посадою за той самий період; посада державної служби, з якої переведено державного службовця, зберігається за переведеним державним службовцем протягом строку переведення і не вважається вакантною. Інша особа може бути призначена на цю посаду на визначений строк у порядку, встановленому Законом. переведення вагітної жінки, державного службовця, який сам виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, державного службовця, який у встановленому порядку визнаний інвалідом, без їхньої згоди не допускається. Разом з тим, у частині 5 статті 32, також передбачено, що державний службовець може бути переведений до іншого населеного пункту лише за умови надання відповідного службового житла або компенсації витрат на проживання з урахуванням його сімейного стану та компенсації інших витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту. ДОВІДКОВО. Закон України від 17 листопада 2011 року
№ 4050-VІ «Про державну службу» розроблений з метою модернізації державної служби, її перетворення з допоміжного інституту держави, який уможливлює функціонування державних органів, на дієвий механізм забезпечення реалізації прав і свобод людини, колективних інтересів суспільства. Нормативно-правові акти, спрямовані на його реалізацію, набирають чинності одночасно з набранням чинності цим законодавчим актом, з 1 січня 2013 року.

Урегульовано питання присвоєння рангів державним службовцям та визначення співвідношень між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 680 «Питання присвоєння рангів державних службовців та визначення співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» розроблена відповідно до статті 27 Закону України від 17.11.2011 № 4050-VI «Про державну службу» (нова редакція) та на виконання підпункту 199.1.1.1. Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» з метою урегулювання питання присвоєння рангів під час призначення на посаду державного службовця. Ранги присвоюються державним службовцям в індивідуальному порядку відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи, а також одночасно з призначенням на посаду державної служби, а у разі встановлення випробування - після його закінчення. Черговий ранг у межах відповідної підгрупи посад державної служби присвоюється державному службовцю через кожні два роки з урахуванням оцінювання результатів його службової діяльності. Обов’язковою нормою для присвоєння чергового рангу державного службовця є результати оцінювання. У разі настання терміну присвоєння чергового рангу державному службовцю, який не проходив оцінювання результатів службової діяльності у відповідному органі державної влади, враховується інформація щодо результатів оцінювання з попереднього місця роботи на запит служби персоналу. Новелою прийнятого Порядку, є окремий розділ, який визначає співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та спеціальними званнями. Це дає право, під час прийняття на посаду державного службовця, особі, якій раніше було присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування, військове звання, дипломатичний ранг чи спеціальне звання, присвоїти ранг державного службовця не нижче рангу посадової особи місцевого самоврядування, військового звання, дипломатичного рангу чи іншого спеціального звання, яке раніше було присвоєно. Співвідношення між рангами державних службовців і військовими та спеціальними званнями визначаються окремими додатками до постанови. Зазначені співвідношення застосовується лише під час призначення на посаду державного службовця.